Як я дивилася цього літа, або хроніки 35-го ММКФ.

16




У червні в нашій столиці пройшло подія, пропустити яке я не могла ні як актриса, ні як глядач, — 35-й Московський міжнародний кінофестиваль. Цілий тиждень я буквально розривалася: як би встигнути між виставами, зйомками і готуванням вечері подивитися якомога більше прекрасних фільмів і при цьому не розірватися?

А як вибрати найкращий фільм з тих, що починаються в один час? Тільки методом наукового тику. Адже вибирати було з чого: фестиваль за 7 днів показав аж 360 фільмів!

Разом з друзями-журналістами мені вдалося потрапити на прес-показ фільму-відкриття – зомботриллера з Бредом Піттом «Війна світів Z». Але справжня війна розгорілася ще до показу: те, як репортери билися, вжимались один в одного, м’яли боки і інші частини тіла, штовхалися й верещали, полупридавленные колегами, — треба було бачити. Всі намагалися зайняти козирні місця у залі – хоча під передпрем’єрний показ віддали цілих два. Загалом, ми так і не зрозуміли, навіщо було ризикувати життям заради звичайного блокбастера. Але на самому фестивалі, дійсно, було на що подивитися!

Переможці конкурсу ігрових і документальних фільмів вже відомі, і як завжди це картини неймовірною художньої висоти. Турецький фільм «Частка» отримав два призи – головний і за кращу жіночу роль. Фільму нашого чудового режисера Андрія Богатирьова «Юда» статуетку «Золотого Георгія» приніс Андрій Шевченков за кращу чоловічу роль. Було ще кілька номінацій, серед них моя улюблена – «Приз глядацьких симпатій», яку вручають за результатами голосування після показу. Ось тут я дуже пораділа, бо приз отримав, мабуть, самий зворушливий з конкурсних фільмів – «Маттерхорн» голландця Дидерика Эббинге. Це історія самотнього вдівця Фреда з голландського патріархального глушини. Жив він собі нудним життям, поки не зустрів злегка ненормального волоцюгу Теда і не взяв над ним шефство: захищав від своїх друзів і задерикуватих хлопчаків, годував і вчив грати у футбол. Ну а тим часом і сам почав знову жити, любити і вчитися прощати.

Але, напевно, найбільше мені б хотілося розповісти про тих фільмах, які хоч і не отримали призів, але запали мені в душу як глядачеві. Всі стрічки на кінофестивалі розбиваються по лінійкам: є конкурсні покази документальних та ігрових фільмів, є позаконкурсні програми на різну тему і гала-покази. Голландці, потругальцы, корейці, росіяни – географія фільмів Московського кінофестивалю не поступається Каннам. В цьому році фестивальники дуже порадували запрошенням греко-російського режисера Коста-Гавраса (справжнє його ім’я Костянтин Гавровский), майстра політичного кіно.
На ММКФ він презентував свій новий фільм «Капітал» про Робін Гуда нового покоління, що грабує бідних заради вигоди багатих. А ще йому присвятили лінійку ретроспектив – показали його старі фільми: «Дзета», «стан облоги», «Визнання» та інші. Сказати, що його фільми багато чому можуть навчити – це не сказати нічого.

З інших гала-прем’єр дуже яскравим мені здався японський фільм «Хлопчик на прізвисько «Ейч» про життя однієї родини під час другої світової війни. На його уявлення прийшов режисер і виконавці головних ролей. Імена у них реально незапоминающиеся, зате в пам’яті добре закарбувався вбрання актриси – біле кімоно, в якому вона смішно дріботіла по сцені до мікрофона. Знаючі люди сказали, що в Японії вона типу нашої Алли Борисівни по популярності, а її партнер по фільму – справжній японський мільйонер! Ми тут же перейнялися повагою і вже не дивувалися, як талановито всі актори знялися в цій стрічці.

Серед позаконкурсних прем’єр був фільм, який зібрав не тільки повний зал, але і повний хол кінотеатру «Жовтень» — «Гра в правду». Просто журналісти та шанувальники прийшли подивитися, познімати і розжитися автографами зірок російського кіно, які зіграли в цій стрічці – Гоші Куценко, Дмитра Марьянова, Ірини Апексімової і Костянтина Юшкевича. Фільм режисера Віктора Шамірова спродюсував Тимур Бекмамбетов, але стрільби і спецефектів у картині не було – це були розмови колишніх однокласників за 40 про те, що було і чого не було. Тут я, звичайно, пригадала наш проект «Однокласники» на ПЕРЦІ. В цьому плані мені фільм виявився близький, а ось в життєвому – не дуже. Ну і, між іншим, у мене теж просили автографи!

Фестиваль справжнього любителя кіно дарує чудовий подарунок подивитися гарне старе кіно, як кажуть, «на тряпочку», тобто на великому екрані. ММКФ в цьому плані не підкачав: показав Бертолуччі, добірку «ХХ століття Фокс», фільми французької Синематеки, кіно про олімпійському русі (куди нам тепер без нього). І, звичайно, було приємно (хоч і сумно) побачити ретроспективу фільмів Олексія Балабанова. Ми дізналися про його смерть як раз у розпал Каннського кінофестивалю, де колись показували його картини. А за лінійку пам’яті Балабанова організаторам Московського кінофестивалю від мене і від усіх шанувальників російського кіно велике спасибі.

Загалом, фестиваль цього року вдався! Незважаючи на щільний графік, спеку і величезна кількість народу, бродити із залу в зал було суцільним задоволенням! Так що в наступному році чекайте мене на фестивалі знову. Може бути, навіть на великому екрані.

Олена Ковальчук, актриса скетчкому «Веселі історії з життя» на каналі ПЕРЕЦЬ

Посилання по темі:

Мерилін, марлін і Instagram княгині