У 1944-му році країна вставала на ноги. Почався рік із того, що по радіо вперше прозвучав державний гімн Радянського Союзу авторства Михалкова. Червона Армія поступово звільнила від ворога майже всю територію СРСР, за винятком західної Латвії. Влітку, після висадки союзницьких військ у Нормандії, відкрився другий фронт у Європі.
Мирне життя поверталася в столицю в повній мірі. З будинків зникла маскування, відкривалися нічні ресторани з оркестром, радянська влада проводила урочисті заходи на честь Крилова і Чехова, на станцію метро «Площа Революції» повернулися евакуйовані в Середню Азію 80 бронзових скульптур… Тільки продуктові картки ще не давали забути про труднощі військового часу.
1 травня указом Президії Верховної Ради СРСР була заснована медаль «За оборону Москви», якою нагородили понад мільйон радянських громадян.
Протягом року в Москві відкрилися Театр кіноактора, Суворовське училище, Музично-педагогічний інститут імені Гнесіних, був створений Інститут російської мови АН СРСР, почалося будівництво Кільцевої лінії метро.
Одним з найяскравіших вражень для жителів столиці став марш колон німецьких солдатів, узятих в полон у ході розгрому групи армій «Центр» в Білорусії.
Дитячий містечко в саду «Ермітаж». Ймовірно, малася на увазі Голова з «Руслана і Людмили».
Опівночі 1 січня по радіо вперше прозвучав новий Державний гімн СРСР. Виконав його оркестр Великого театру під керуванням Олександра Мелік-Пашаєва. З початку року його почали розучувати діти в московських школах і будинках піонерів.
Як згадував Корній Чуковський, про гімн його автор Сергій Міхалков говорив сучасникам: «Ну що ж, всі гімни такі. Тут критерії мистецтва незастосовні! Але зате інші вірші я буду писати – во!»
Станція метро «Сталінська» відкрилася в січні 1944 року. Тут була встановлена скульптура Георгія Лаврова «Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!», відома також як «Сталін і Гелю». Крім того, спочатку у верхній частині вестибюля розташовувався цілий барельєф із зображенням Сталіна, який був знятий приблизно в 1960 році. У 1961 році станція була перейменована в «Семеновскую».
У лютому 1944 року Моссовет заборонив дітям перебувати на вулицях після 10 вечора і обмежив індивідуальну продаж квитків у кіно для дітей вихідними та святковими днями. Крім того, дітям заборонили кататися по вулицях на ковзанах і навіть санках.
З щоденників вченого-філолога Леоніда Тимофєєва: «Чутка про те, що бандити нявкають кішками біля дверей, щоб їм відчинили. Кажуть, що основний контингент їх — інваліди Вітчизняної війни та підлітки. З Реформатського біля музею Маяковського мало не зняли шубу четверо підлітків. Гадаємо, що означають зміни Конституції. Кажуть, що москвичі на нові пункти Конституції відгукнулися побажанням: «Хоча б стару довбонули». Погода, як і раніше надзвичайно тепла, весь час відлиги. Не було ще мороза вище -10″.
У кінотеатру на Пушкінській площі. Фільм «Іван Нікулін – російський матрос» тільки що вийшов на екрани.
Танці на Пушкінській площі. Багато жіночих пар…
У березні 1944 року В клубі імені Леніна на Красній Пресні відбувся перший концерт повернувся з еміграції Олександра Вертинського. З паризької газети «Русские ведомости»: «З Шанхаю в Москву повернувся Вертинський… Він привіз у дарунок Червоної Армії вагон медикаментів і п’ятнадцять тисяч доларів… Перший концерт в Політехнічному музеї не відбувся через наплив публіки. Довелося зупинити трамвайний рух і викликати кінну міліцію»
Вул. Горького.
Інститут фізичної культури ім. Сталіна (садиба графа Розумовського). Садиба експропріювали радянською владою відразу після революції, і вже в травні 1918 року тут за розпорядженням Леніна відкрили Московський інститут фізичної культури. В грудні 1920 року він отримав статус Державного центрального інституту фізичної культури (ГЦИФК). У жовтні 1941 року інститут був евакуйований у Свердловськ, але вже в лютому 1943 року повернуто до Москви. В роки війни тут навчалися 280 студентів і працював 51 викладач.
Городи у Новоспасского монастиря.
Зі спогадів письменника Михайла Пришвіна: «Сьогодні вся Москва їде в полі з залізними лопатами, не могили копати городи! І блаженний, хто молодий! Дивишся і радієш силі життя, перемагаючої скорботу».
Зі спогадів Олександра Гудкова: «Ми оселилися на Воронцовської вулиці в 1956 р., і в перший же день пішли оглядати монастир. Він був порожній і покинутий. Заглянули в приземкуваті будівлі всередині монастиря – там ще недавно жили люди, стояла покинута меблі. Мене вразило, що підлоги були земляні! Городів на схилі вже не було, але багато років старенька там пасла козу. Похилених избенок з поленницами і старим побутом було ще чимало в околицях».
Марш німецьких полонених по Москві. Вулицями столиці 17 липня 1944 року пройшло майже 58 000 німецьких солдатів і офіцерів (включаючи 19 генералів), взятих в полон в ході розгрому гітлерівських військ у Білорусії. Перед маршем їх утримували у тимчасових таборах на Московському іподромі і на стадіоні «Динамо».
Німці на Ленінградському шосе в районі іподрому. Тут ще залишалася бруківка…
Перша група (42 000 осіб) пройшла за 2 години 25 хвилин по Ленінградському шосе та вулиці Горького (нині Тверської) до площі Маяковського, потім за годинниковою стрілкою по Садовому кільцю до Курського вокзалу. В цій групі були 1227 полонених з офіцерськими і генеральськими званнями, в тому числі 19 генералів, які йшли в залишених їм орденах і формі, 6 полковників і підполковників.
Колона полонених у Білоруського вокзалу.
Полонені німці на Каланчевської вулиці.
Марш по Садовому кільцю.
На Садовій-Сухаревський.
Німецькі солдати біля будівлі Наркомату шляхів сполучення (нині будівля РЖД)
І біля Курського вокзалу.
Друга колона полонених чисельністю 15 600 чоловік йшла від площі Маяковського по Садовому кільцю до Зубівської площі, через Кримський міст і далі по Великій Калузької вулиці до станції Канатчиково.
ПОВІДОМЛЕННЯ НКВС СРСР № 763/Б В ДКО 0 РЕЗУЛЬТАТИ КОНВОЮВАННЯ НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ЧЕРЕЗ МОСКВУ 17 липня 1944 р.:
НКВС СРСР доповідає про результати конвоювання через місто Москву німецьких військовополонених, захоплених військами Червоної Армії 1-го, 2-го і 3-го Білоруських фронтів. Рух колон військовополонених з Московського іподрому почалося рівно в 11 годин ранку сьогодні, 17 липня, за маршрутом: Ленінградське шосе, вулиця Горького, площа Маяковського, Садово-Каретна, Садово-Самотечная, Садово-Черногрязская, вулиця Чкалова, Курський вокзал і по вулицях: Каляевской, Ново-Слобідській, 1-й Міщанській. За цим маршрутом пройшло 42.000 військовополонених, у тому числі колона військовополонених генералів і офіцерів чисельністю 1.227 осіб, з них 19 генералів і 6 старших офіцерів (полковники і підполковники). Рух колон військовополонених на цьому маршруті тривало 2 години 25 хв. Друга частина колон військовополонених пройшла від площі Маяковського по вулицях: Велика Садова, Садово-Кудринська, Новинський бульвар, Смоленський бульвар, Зубовская площа, Кримська площа, Велика Калузька вулиця, станція Канатчиково Окружної залізниці. За цим маршрутом пройшло 15.600 військовополонених і рух колон тривало 4 години 20 хвилин. Колони йшли по фронту 20 осіб. Рухом колон керував командувач Московським військовим округом генерал-полковник АРТЕМ’ЄВ. Після прибуття до пунктів вантаження військовополонені негайно занурювалися в залізничні ешелони для відправки в табори військовополонених. До 19 години всі 25 ешелонів військовополонених були занурені у вагони і відправлені до місць призначення.
Хлопчаки дивляться на колони полонених німців, чіпляючись за опори Кримського мосту.
Зі спогадів художниці Алли Андрєєва: «По Садовому кільцю вели напоказ велику колону німецьких військовополонених. Про це було оголошено по радіо заздалегідь, і всіх москвичів запрошували подивитися на це видовище. Я не пішла. Мене відштовхнула якась темна средневековость цього задуму. Від тих, хто пішов, я чула два запам’яталися мені розповіді. Перший – німці дивилися на дітей, яких деякі матері взяли з собою. Другий – про те, як багато жінок плакали і говорили: «І ось і наших так десь ведуть». Обидва ці розповіді залишилися в моїй пам’яті прорвалася в них людяністю».
За колонами німців дотримувались поливальні машини, які символічно очищали вулиці після того, як їх «осквернили» загарбники. На фото – ПУ-5, перша вітчизняна підмітально-прибиральна машина на шасі ГАЗ-ММ або ГАЗ-АА.
З радиорепортажа французького письменника Жан Рішар Блоку для своїх співвітчизників: «Я тільки що бачив їх усіх, 57 600! Залишки гітлерівської армії «Центр». Полонені з-під Вітебська, Бобруйська, Мінська… Я вийшов подивитися на них, як і всі москвичі. Густий натовп. Радіо закликає до спокою. Зайва обережність. Московська натовп вражає своєю достойною поведінкою… Стояла хороша погода, і москвичі були одягнені в білі полотняні костюми і світлі сукні. Землистий, сіро-чорний потік полонених тек між двох людських берегів, і шепіт голосів, зливаючись воєдино, шелестіла подібно літнього вітерцю. Ці тисячі людей тільки раз переступили межу презирливого споглядання. Коли останній ряд колони минув, з’явилися поливальні машини, виблискують срібною забарвленням, і залили асфальт дезинфікуючою рідиною. Ось тут-то російський народ вибухнув сміхом. А коли сміється гігант, це щось означає».
Станція метро «Бауманська». Тут видно, що спочатку скульптури були білими.
Літній будиночок в Нескучне саду.
Вид з Ленінських гір на Лужники.
Высокопетровкий монастир. У центрі – церква святого Петра (митрополита).
Пашков будинок, парадний двір.
Великий театр. Маскування вже зняли. Видно, що прямо перед будівлею театру ще ходять трамваї. Влітку 1944-го московські трамваї пофарбували в синій колір…
Джерело
